Гемохроматоз

(Hemochromatosis)

О.О. Трофімова
Лікар-генетик,
Донецького регіонального центру охорони материнства та дитинства

Визначення:

Гемохромaтоз (пігментний цироз печінки, бронзовий діабет, синдром Труаз’є-Ано-Шоффара, сідерофілія) – спадкове хронічне захворювання, що характеризується порушенням обміну заліза, підвищеним його вмістом у сироватці крові та накопиченням у вигляді гемосидерину в тканинах і внутрішніх органах із розвитком у них фіброзу.

Частота:

Розповсюдженість гену спадкового гемохроматозу складає 0,03–0,07% при частоті гетерозиготного носійства в європейській популяції близько 10%. В США розповсюдженість гемохроматозу оцінюється в межах 1 : 200–500. Частота гетерозиготного носійства мутацій C282Y та H63D складає 5,4% та 13,5% відповідно. Хворіють переважно чоловіки (співвідношення чоловіків і жінок 20:1).

Етіологія та патогенез:

Причиною захворювання є дві мутації у гені НFE-C282Y і Н63D. Мутація С282У зумовлює важку клінічну картину, а генотип С282У/C282Y – більшу пенетрантність. Однак, у частини пацієнтів що мають такий генотип, захворювання не розвивається. Пацієнти з генотипами С282У/H63D і Н63D/H63D також мають великий ризик накопичення заліза, але клінічні прояви розвиваються менш ніж у 1%. Початок захворювання у багатьох випадках пов’язують з дією факторів зовнішнього середовища, таких як порушення харчування, вживання алкоголю чи інших гепатотоксичних речовин. Первинний (“ідіопатичний”) гемохроматоз відносять до ферментопатій та розглядають як вроджене захворювання, при якому у тонкій кишці людини всмоктується значно більше заліза, ніж в нормі, і воно надлишково депонується в тканинах – в печінці, підшлунковій залозі, серцевих м’язах, шкірі, як правило, у вигляді нерозчинного гемосидерину. Виникає вторинна запально-склеротична реакція тканин уражених органів. У гладких м’язах також надлишково відкладається ліпофусцин, в епідермісі – меланін. Вторинний гемохроматоз виникає при надлишковому надходженні в організм заліза (тривалому лікуванні препаратами заліза, при повторних частих гемотрансфузіях).

Основні діагностичні критерії:

• Цукровий діабет;
• Цироз печінки;
• Кардіоміопатія;
• Темна (бронзова) пігментація відкритих ділянок шкіри;
• Гіпогонадізм;
• Рак печінки;
• Підвищена концентрація сироваткового заліза;
• Гіперферремія;
• Гіперглікемія;
• Глюкозурія.

Клініка:

У дитячому віці гемохроматоз проявляється нечасто, при цьому спостерігається первинний інфантилізм, біль в ділянці печінки, в юнацькому віці формується вторинна атрофія гонад. У зрілому віці, після 40 років, гемохроматоз клінічно проявляється симптомами цукрового діабету (60-80%), в 70% випадків діабет інсулінозалежний. До інших можливих ендокринних порушень відноситься дефіцит гормонів гіпофізу (гонадотропних, АКТГ, ТТГ), що клінічно проявляється генералізованою слабкістю (45%), гіпогонадизмом, тестикулярною атрофією та зниженням лібідо (15%). Постійний симптом гемохроматозу – гіпертрофічний цироз печінки, колір шкіри – від металево-сірого до бронзового (90%). Характерні скарги на болі різної локалізації (30%), головним чином, переважно печінки. Ураження серця виявляється тільки на ЕКГ (низький вольтаж, сплощення або інверсія зубця Т, часткова блокада).

Підвищена концентрація сироваткового заліза (до 50-70 мкмоль/л), насиченість залізом трансферина сягає 90% (при нормі 30%). Гіперферремія виявляється ще до того, як виникає гіперпігментація шкіри і збільшення печінки. Дослідження забарвленних блакитним нітропрусідом гістологічних препаратів, виготовлених з біоптатів печінки хворого, дозволяє виявити велику кількість внутрішньоклітинного заліза. Також документується підвищене виділення заліза з сечею після ін’єкції дефероксаміну. Біохімічні зміни, характерні для цирозу печінки, з’являються пізніше у поєднанні з гіперпігментацією та збільшенням печінки. Виявляється гіперглікемія і глюкозурія.

Перебіг захворювання постійно прогресуючий.

Ускладнення:

Печінкова та діабетична коми, асцит, серцева недостатність, аритмія, гостра кровотеча із варикозно-розширених вен стравоходу та шлунку.

Диференційний діагноз:

Тип успадкування:

Аутосомно-домінантний. Ген локалізований на короткому плечі хромосоми 6, сегмент 21.3.

Вік маніфестації:

Інколи зустрічаються ювенільні форми, але найчастіше захворювання клінічно маніфестує у зрілому віці (після 40 років).

Лікування:

Прогноз:

Прогноз без лікування несприятливий. Середня тривалість життя хворих після встановлення діагнозу та відсутності лікування не перевищує 4-5 років.

Профілактика:

У випадках, коли обидва HFE аллелі можуть бути ідентифіковані у пробанда, можливо проведення молекулярно-генетичного дослідження для виявлення гетерозиготного носійства серед родичів, наприклад сибсів.

У пацієнтів, яким не було проведено молекулярно-генетичний аналіз, і які є облігатними гетерозиготами, рекомендовано визначення насичення залізом трансферрину, враховуючи факт, що вони можуть бути компаунд-гетерозиготами.

Популяційний скринінг:

Висока частота гетерозиготного носійства гену гемохроматозу, відсутність патогномонічних ознак на початку хвороби, низька вартість діагностичних процедур, лікування та його ефективність при ранньому початку, в порівнянні з високою вартістю та низькою ефективністю діагностики та лікування на пізніх етапах захворювання, роблять доречним проведення популяційного скринінгу. Однак, з іншого боку пенетрантність генотипу низька, і, крім того, не можна передбачити перебіг захворювання у кожного конкретного хворого. Цим фактом обумовлено відсутність єдиних рекомендованих підходів щодо проведення скринінгу на популяційному рівні. Більш ефективним можна вважати скринінг у родинах високого ризику.

Пренатальна діагностика:

Пренатальна діагностика технічно можлива, якщо ідентифіковані мутації в обох батьків.

Література:

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 26/05/2005

Дивіться також:

• Гемохроматоз (інформація для батьків)